Український драматичний театр у Нью-Йорку або Частинка України в Америці

0

Нью-Йорк славиться своїм різноманітним вибором того, що тут можна зробити. Вранці. В обід. Ввечері. Чесно кажучи, тут є проблема визначитися, що саме ви хочете і як хочете провести день. І до цього списку вже не першу весну додаються вистави українського драматичного театру, які очолює Іван Бернацький.

Можна почати розказувати, які вони класні і які вони молодці, але хочу почати з іншого. Розкажу вам так, ніби говорю з другом – нічого не буду приховувати: чи то погане, чи то хороше. Включно з тим, що я не критик і можу тільки висловлювати свою думку, як вже робив у статті Кіно Американська Мрія.

Я вже другий рік підряд чую багато про театр, але дуже скептично до нього ставився у минулому, до того, як його не відвідав недавно. Типова думка в голові була: “Так що там цікавого, напевно стара сцена, стара апаратура i не думаю, що це мене зацікавить”.

Але цього року, коли я дізнався, що мій хороший знайомий грає у театрі, вирішив сходити на виставу і його підтримати. Ну і, чесно, хочеться побачитися з великою кількістю українців на культурній події.
Зайшли ми на перший поверх Українського народного дому в Манхеттені. Де продають квитки.

До речі, я дізнався, що якщо купувати квитки в Інтернеті, вони набагато дешевші, ніж у дверях 🙂 На дверях ми заплатили $45 доларів з особи, а в Інтернеті можна було купити за $35. Жаба подавила секунд так на 4 і відразу себе заспокоїв – це ж я своїм заплатив. Свій до свого по своє.

Піднімаємося на другий поверх з дружиною. Це зал Народного дому – більш ніж 10 років тому я був тут на забавах, коли ще був підлітком. Трошки пам’ятав обстановку, але вона змінилася, оскільки все було підготовлено до вистави. Спереду була сцена в декораціях, з реквізитами, фоном, світлом, а ззаду було місце для операторів. Чесно кажучи, все було на високому рівні. Одне, що трошки засмутило, – це крісла. Не хочу звучати, як якась “плакса-вакса”, але крісла дуже не комфортні і на них важко всидіти.

Оголосили, що вистава почнеться через кілька хвилин. Коротенький вступ зробив Валентин Лабунський про історію театру і деякі цікаві факти. Про те, що Іван Бернацький все створив сам, про те, що він взяв простих хлопців і дівчат і за досить короткий час навчив їх, як потрібно грати у театрі. Як казав мій приятель Володимир Левицький, він (Іван Бернацький) бачить у людині талант, навіть коли з тобою спілкується і йому не потрібно ніяких інтерв’ю, щоб це визначити. Він заздалегідь знає, що ця людина здібна. Чесно, це приємно вражає.

10325423_419742418162676_852863777749432095_n

Після закінчення вступу світло згасло і почалася вистава за поезією Тараса Шевченка “Гайдамаки”, інсценізація Леся Курбаса.

Вступ був музичний і нагнав атмосферу жалю і напруги. Вийшли декілька акторів і вистава почалася. Вона була дуже гарно зіграна, особливо вдалими були образи Яреми і Оксани. Відразу 5 людей грали одного Ярему, одночасно говорили і сварилися. Відверто кажучи, спочатку це заплутало, але коди ми зрозуміли, що кожна особа показує різний характер Яреми та Оксани, все стало зрозуміліше. Роль Гонти була настільки професійно і реалістично зіграна, що це аж за душу брало, і я не перебільшую.

Я дивився на обличчя акторів і не розумів, чи вони по-справжньому плачуть чи це гра. На логічному рівні я розумів: усе це гра, але очі мене підводили. Настільки вони гарно це робили.

І коли вона закінчилася, я не міг стулити рот від здивування. Я був нереально приємно вражений. Музика, світло, спецефекти, костюми і, найголовніше, гра акторів.

1939614_419743294829255_6740900941265313080_n

Коли я був на виставі, у вестибюлі лежала українська газета Nova Gazeta і на першій сторінці було фото про театр із заголовком “З ЧОГО ПОЧИНАЄТЬСЯ ТЕАТР?“. Я взяв газету, щоб пізніше прочитати. Стаття була на дві повні газетні сторінки. Там ішлося про театр і народного артиста Івана Бернацького, а також історію створення. Були моменти, що сльози гордості виступали на очі. Я запишався українською громадою, такими людьми, як Бернацький та такими, як Валентин – редактор газети. За те, що і хто б не казав, що наша хата скраю, я нічого не знаю – це не правда і такі люди ламають стереотипи і будують маленьку Україну в США. Ось посилання на статтю у газеті.

У театральну трупу входять:

  • Оксана Бавдис
  • Анна Гап’юк
  • Оксана Гап’юк
  • Оксана Вовк
  • Оксана Ізб’янська
  • Маря Пруська
  • Лідія Кухта
  • Христина Місюк
  • Марія Хоптій
  • Марічка Бінч
  • Володимир Курило
  • Юрко Михайлів
  • Сергій Тарновецький
  • Остап Антонюк
  • Володимир Левицький
  • Роман Верхняк
  • Василь Букатюк
  • Василь Грицевський
  • Володимир Гутний
  • Богдан Іванцик
  • Микола Костинюк
  • Роман Савка
  • Назар Сухович
  • Павло Юрчак
  • Юрій Баюрак
  • Ігор Королюк
  • Володимир Коваль
  • Іван Щеглюк
  • Та її лідер – народний артист Іван Бернацький

Якщо ви читаєте цю статтю, величезне вам дякую і низький поклін за вашу роботу.

Ось уривок з вистави:

Знайшли для себе щось цікаве? Порекомендуйте цю статтю також вашим друзям та знайомим, поширивши посилання в соціальних мережах. Також підпишіться на нашу тижневу он-лайн розсилку тут, щоб бути в курсі всіх оновлень сайту. Якщо у вас є питання або додаткова інформація, поділіться нею в коментарях нижче.

Share.

Про автора

Andriy Boychuk

Andriy Boychuk Засновник Immigrant Porada - платформи для українських іммігрантів. Життєрадісний, чоловік прекрасної дружини і тато бомбезної донечки. #іПорада www.iporada.com