Проблема психологічного насильства у сучасному світі постає досить гостро. Переїжджаючи до іншої країни ми переживаємо своєрідний стрес адаптації, що зумовлює нас та наших партнерів іноді на вияв самих негативних сторін особистості.
Що таке “психологічне насильство”?
У психологічній літературі надають таке визначення психологічного насильства в сім’ї — насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.
Як розпізнати психологічне насильство?
Якщо фізичне насильство зрозуміло і детального опису не вимагає, то психологічне має досить тонкий і іноді непомітний контекст. Спробуємо окреслити вияви психологічного насильства:
- Знецінення, коли применшується значущість почуттів, цінностей і успіхів партнера. У сімейних стосунках може виражатися у хворобливих зауваженнях: «ти не заробляєш», «сидиш удома», «погана господиня», особистість партнера («ти дурна», «ти не розвиваєшся»), зовнішність («ти товстий / -а /, худий / -а», «не модна», «не спортивний / -а»), висміювання при інших та приниження. Такі форми поведінки партнера призводять до глибокого почуття неповноцінності, а реабілітація після таких відносин триває досить довго.
- Ви завжди не маєте рації. Немає значення, що ви сказали та коли, ви постійно не компетентні, вас не чують, ігнорують, а іноді й висміюють.
- Жорсткий контроль. Коли партнер підзвітний іншому, з ким і як спілкується, а в разі непокори волі жорстко карається шантажем, істериками та ін. Така поведінка згубно позначається на психіці жертви, крайнім виразом чого можуть бути панічні атаки та психічні розлади.
- Газлайтінг — форма психологічного насильства, головне завдання якого — змусити людину сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності. Психологічні маніпуляції, покликані виставити партнера, ненормальним, неадекватним в сприйнятті. Заперечуються, перекручуються події, почуття, емоції партнера. Після таких відносин, жертва також може відновлюватися тривалий час, через те, що втрачено довіру до інших людей.
- Ігнорування або емоційне відсторонення. Мовчання, покарання образою, емоційною відстороненістю, позбавлення інтимної близькості, відмова від їжі, яку готує партнер та ін. Це часто стає причиною виникнення почуття провини партнера, безвиході, а іноді й суїцидальних намірів.
- Відсутність емпатії. Партнер не цікавиться вашими переживаннями, вважає їх неважливими, у порівнянні з власними. Партнер черствий до ваших потреб та не реагує на емоційну біль, вважаючи її маніпуляцією.
- Ізоляція, примус партнера виключити зі свого життя близьких і друзів, усіх, крім нього. Може заборонятися спілкування з родичами, друзями, породжуючи повну емоційну залежність від себе. У деяких випадках такі форми поведінки у відносинах нерідко призводять до глибоких депресій та психосоматичних захворювань.
- Постійне почуття провини. Безкінечний контроль за вами, докори, що ви винні у будь-якому випадку. У вас з’являється відчуття, що ніби ходите по лезу стосунків, але партнер все одно знаходить, за що вас посварити. Партнер також може змушувати вас відчувати провину за власну неетичну поведінку.
- Шантаж і залякування — позбавити жертву власної волі, думки, підпорядкувати повністю своїм бажанням і способу життя. Присутність таких форм насильства в стосунках, ламає волю жертви, вона стає пасивною і готової на все.
Як це впливає на нашу особистість?
Ставлення, наповнені вищевказаними проявами насильства, залишають глибокий відбиток на психіці особистості. Партнер, який знаходиться в таких стосунках, часто приймає все на свій рахунок тому, що наповнений почуттям провини, сорому та страху. Жертви сімейного насильства іноді досить довго не можуть покинути свого кривдника через надію на краще. Можливо він (вона) зміниться, раптом я неправа, він не зможе без мене жити, та інші причини, які є поясненням агресивної поведінки.
Перебуваючи в ілюзії змін, ми забуваємо про плин часу, не хочемо йти із зони комфорту (хоча і дуже умовної). Так звана «зона комфорту» може мати й зворотний сенс, а саме звичка терпіти. Ми стикаємося з тим, що немає межі терпінню, воно закінчується лише тоді, коли людина перестає отримувати несвідоме задоволення від страждань.
Знайшли для себе щось цікаве? Порекомендуйте цю статтю також вашим друзям та знайомим, поширивши посилання в соціальних мережах. Також підпишіться на нашу тижневу он-лайн розсилку тут, щоб бути в курсі всіх оновлень сайту. Якщо у вас є запитання або додаткова інформація, поділіться нею в коментарях нижче.
