Ми працюємо на тій роботі, яка нам не подобається – невдоволені життям і собою

0

Приїжджаючи до США, кожен має власні уявлення щодо життя та діяльності у країні еміграції. Дехто має «рожеві окуляри», а хтось, навпаки, згущує фарби, що пов’язано із адаптаційними процесами в психіці людини.

На жаль, більшість після приїзду в іншу країну вимушена працювати не за фахом та й іноді не на роботі, яка приносить задоволення. Емігранти із країн так званого СНГ мають не зовсім популярний фах, потрібно перевчатися на інші умови роботи, вивчати ринок США і його потреби.

Приїжджаючи до США, хороший інженер, журналіст чи вчитель спершу працюють не завжди за фахом, адже потрібен час на адаптацію. Така ситуація може тривати до того часу, доки емігрант не обере вектор, у якому буде далі розвиватися. Якщо не обрати вчасно вектор професійного розвитку,  а залишатись на тому самому професійному місці, рівень задоволеності життям падає, а людина втрачає себе.

Така людина скаржаться на те, що займається не тією справою, яка їй подобається, живе не з тією людиною, яку любить, спілкується не з тими людьми, з якими бажає, та живе і страждає. Тобто відсутність самореалізації та невдоволення собою екстраполюється на все життя людини.

Якщо вектор фахового розвитку в еміграції не обрано протягом 5-7 років, така людина має ризик залишитися у первинній позиції. Тому доволі часто можна спостерігати інженера та учителя на будівництві, медсестру на прибиранні, причому вони так і не вивчили мову країни еміграції. Такі люди сумують за минулим, зазначаючи, що там колись була улюблена робота, а тут – важкий копійчаний труд.   

Люди не усвідомлюють витоків власних емоційних станів та не бажають визнавати власну провину у своїх проблемах, натомість виявляють загальне незадоволення життям, агресивність, заздрісність, тривожність. Життя таких людей – суцільне страждання, адже винні всі, крім них.

На запитання: «Чому ти нічого не змінюєш?», – зазвичай, людина відповідає: «Що я можу змінити?; Таке моє життя..; Я живу як умію…» Йдучи на роботу кожного дня, особистість прирікає себе на страждання, вона рахує години до кінця робочого дня, цікавиться чим завгодно, окрім власної діяльності та проживає частину власного життя марно. Людина працює заради грошей, хоча, зазвичай, вони не є достатніми для високого рівня життя.

Коли особа багато працює, народжуються хибні очікування великих, заробітків, де філософія людини така: «Ну і що, що роботу я ненавиджу, але візьму «себе у руки», зароблю грошей і почну власний бізнес»; «Нічого, що я втомлююсь та дивлюся на себе з огидою у дзеркалі, але гроші важливіші»; «Я не бачу свою родину роками – працюю, але скоро все зміниться…» Так розкривається філософія «очікування» майбутнього, яке часто є не таким безхмарним, як очікується. Розвиток подій тут такий, що людина до кінця свого життя працює на ненависній роботі за копійки, незадоволена життям та, зазвичай, невлаштована в особистому житті.

Чому ж так відбувається? Хто винен у невдачах ? Побутова свідомість одразу дасть відповідь, що винна доля, події, які склалися не на користь, життєві помилки, невдале кохання, не той час, безгрошів’я тощо. На запитання: «Чому ж за рівних умов одна людина досягає бажаного, а інша ні?», – ми чуємо, що хтось успішніший, наполегливіший, агресивніший тощо. Отже, відбувається звинувачення зовнішніх обставин без урахування власного внеску в ситуації.  

Спробуймо детальніше розглянути, чому людина не здатна досягати успіху. Основними факторами є невіра в себе та власні можливості, спрямованість на упередження невдач, а не на успіх – психологія невдахи. Комплекс невдахи має власні глибокі корені які криються у дитинстві людини.

Зародження комплексу невдахи відбувається у дошкільний період, коли дитина постійно чує від батьків, що вона незграбна, недотепа, невдаха. Дитину можуть порівнювати із кимось у сім’ї, хто не є авторитетом, принижувати та несправедливо карати. Така психологія формується у багатодітних родинах, де обирають улюблених дітей та аутсайдерів. Властива сім’ям, у яких матері не влаштували особисте життя та несвідомо формують у дітей страх невдачі. Такі батьки бояться самотності, а дитина невдаха ніколи їх не покине.

У таких сім’ях діти зростають безініціативними, такими, що не мають сили волі, замкненими тому у самостійному житті, така людина боїться невдачі та життєвих змін. Вона готова постійно терпіти, мучитися, адже заздалегідь несе в собі образ невдахи. Справді, спроби щось змінити рідко є успішними, адже «психіка розумна» і закладену дитячу програму виконує на рівні комп’ютера.  

Варто зазначити, що позиція «нещасного невдахи», «людини, що терпить» є вигідною.  Адже не потрібно докладати максимум зусиль, а лише спроба не зобов’язує до успіху. Тоді людина може заявити, що вона спробувала і у неї, як завжди, нічого не вийшло. Її жаліють, вона потребує допомоги – це несвідомі почуття з дитинства.

Колись у дитинстві жаліли за невдачі чи, навпаки, надто сварили, створюючи полярну атмосферу від повного комфорту до нестерпності. У будь-якому випадку невдачі краще уникати за будь-яку ціну чи, навпаки, їх створювати – результат один: успіху нуль. Втеча від відповідальності, невміння вистоювати в конкурентних умовах, страх критики – усе це й зумовлює перебування в ситуації повного незадоволення життям. Також важливим фактором є невміння і небажання керувати собою, розподіляти життєвий час, працювати понаднормово та досягати успіху незважаючи на складнощі.

Таким чином, важливим фактором є мотивація людини до успіху, хоча, як вказано вище, вона залежить від особистісних факторів, серед яких: переживання дитинства, взаємини з батьками, підлітковий період тощо.

Нижче ви знайдете тест, який дозволить вам визначити рівень особистісної спрямованості на успіх.

Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху

На кожне із нижчезазначених питань відповідайте “Так” або “Ні”.

  1. Коли є вибір між двома варіантами, його краще зробити швидше, ніж відкласти на певний час.
  2. Я легко дратуюся, коли помічаю, що не можу на всі 100% виконати завдання.
  3. Коли я працюю, це виглядає так, ніби я все ставлю на карту.
  4. Коли виникає проблемна ситуація, я найчастіше приймаю рішення одним з останніх.
  5. Коли в мене два дні поспіль немає роботи, я втрачаю спокій.
  6. У деякі дні мої успіхи нижче середніх.
  7. Щодо себе я більш суворий (-а), ніж щодо до інших.
  8. Я більш доброзичливий (-а), ніж інші.
  9. Коли я відмовляюся від важкого завдання, то потім суворо засуджую себе, бо знаю, що в ньому можна було досягти успіху.
  10. У процесі роботи я потребую невеликих перерв для відпочинку.
  11. Старанність – це не основна моя риса.
  12. Мої досягнення в праці не завжди однакові.
  13. Мене більше приваблює інша робота, ніж та, якою я займаюся.
  14. Осуд стимулює мене сильніше, ніж похвала.
  15. Я знаю, що мої колеги вважають мене діловою людиною.
  16. Перешкоди роблять мої рішення більш твердими.
  17. У мене легко викликати честолюбство.
  18. Коли я працюю без натхнення, це, зазвичай, помітно.
  19. Під час виконання роботи я не розраховую на допомогу інших.
  20. Іноді я відкладаю те, що треба було зробити зараз.
  21. Треба покладатися тільки на самого себе.
  22. У житті мало речей більш важливих, ніж гроші.
  23. Завжди, коли мені треба буде виконати важливе завдання, я ні про що інше не думаю.
  24. Я менш честолюбний (-а), ніж багато інших.
  25. У кінці відпустки я зазвичай радію, що скоро вийду на роботу.
  26. Коли мені подобається робота, я роблю це краще і кваліфікованіше, ніж інші.
  27. Мені простіше і легше спілкуватися з людьми, які можуть завзято працювати.
  28. Коли у мене немає справ, я відчуваю, що мені не по собі.
  29. Мені доводиться виконувати відповідальну роботу частіше, ніж іншим.
  30. Коли мені доводиться приймати рішення, я намагаюся робити це якомога краще.
  31. Мої друзі іноді вважають мене ледачим.
  32. Мої успіхи якоюсь мірою залежать від моїх колег.
  33. Безглуздо протидіяти волі керівника.
  34. Іноді не знаєш, яку роботу доведеться виконувати.
  35. Коли щось не ладиться, я нетерплячий.
  36. Я зазвичай звертаю мало уваги на свої досягнення.
  37. Коли я працюю разом із іншими, моя робота дає більші результати, ніж роботи інших.
  38. Багато чого, за що я беруся, що не доводжу до кінця.
  39. Я заздрю людям, які не завантажені роботою.
  40. Я не заздрю тим, хто прагне влади і посад.
  41. Коли я точно знаю, що стою на правильному шляху для доведення своєї правоти, я йду аж на крайні заходи.

Ключ 

Ви отримали по 1 балу за відповіді “Так” на такі питання: 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9,10, 14,15, 16,17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 37, 41.

Ви також отримали по 1 балу за відповіді “Ні” на питання 6, 13, 18, 20, 24, 31, 36, 38, 39.

Відповіді на питання 1, 11, 12, 19, 23, 33, 34, 35, 40 не враховуються.

Підрахуйте суму набраних балів.

Результат тесту

Від 1 до 10 балів: низька мотивація до успіху;

Від 11 до 16 балів: середній рівень мотивації до успіху;

Від 17 до 20 балів: помірковано високий рівень мотивації;

Понад 21 бали: занадто високий рівень мотивації до успіху.

Вищевикладена стаття має інформаційний характер, якщо виникають запитання пишіть на таку адресу : ikalachnik@ukr.net.


Знайшли для себе щось цікаве? Порекомендуйте цю статтю також вашим друзям та знайомим, поширивши посилання в соціальних мережах. Також підпишіться на нашу тижневу он-лайн розсилку тут, щоб бути в курсі всіх оновлень сайту. Якщо у вас є запитання або додаткова інформація, поділіться нею в коментарях нижче.

Про автора

Avatar

Психолог, Ph.D, волонтер громадської організації «Україна і українці закордоння» (NewYork, NY). Якщо виникають запитання, пишіть на її адресу: ikalachnik@ukr.net.